Визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Такий висновок щодо застосування норм права зробила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17. 

У цій справі банк (як сторона правочину) просив визнати недійсним договір про розірвання договору застави майнових прав, оскільки вважав такий нікчемним у силу п.1 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідком такої нікчемності є чинність договору застави майнових прав. Отже, спір фактично стосувався наявності чи відсутності права застави банку. 

Велика Палата зазначила, що за таких умов належним способом захисту інтересів позивача є визнання права застави, проте банк відповідну позовну вимогу не пред`являв. Тому, позовна вимога банку про визнання недійсним нікчемного договору не може бути задоволена, оскільки позивач просив застосувати неналежний спосіб захисту.